- Конвенція ООН. Про права дитини Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»

- Лист МОН України від 18.05.2018 №1/11-5480 «Методичні рекомендації щодо запобігання та протидії насильству»

- Наказ МОН України від 02.10.2018 № 1047 «Про затвердження Методичних рекомендації щодо виявлення, реагування на випадки домашнього насильства і взаємодії педагогічних працівників із іншими органами та службами»

- Лист МОН України від 29.01.2019 № 1/11-881 «Рекомендації для закладів освіти щодо застосування норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» від 18 грудня 2018 р. № 2657-VIII» Закон України від 18.12.2019 №2657-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)»

- Наказ МОН України від 28.12.2019 № 1646 «Деякі питання реагування на випадки булінгу (цькування) та застосування заходів виховного впливу в закладах освіти»

- Наказ МОНУ від 26.02.2020 №293 Про затвердження Плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу в закладах освіти

- Наказ МОН України від 20.03.2020 №420 «Про внесення змін до наказу Міністерства освіти і науки України від 26 лютого 2020 року № 293» Лист МОН України від 14.08.2020 № 1/9-436 «Про створення безпечного освітнього середовища в закладі освіти та попередження протидії булінгу (цькуванню)»

- Указ Президента України від 21.09.2020 №398/2020 «Про невідкладні заходи із запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, захисту прав осіб, які постраждали від такого насильства

ЩО ТАКЕ БУЛІНГ ТА ЯКІ ЙОГО ПРИЧИНИ

Булінг – це агресивна і вкрай неприємна поведінка однієї дитини або групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним фізичним і психологічним впливом.

Кривдники можуть знайти безліч причин щоб цькувати дитину: зовнішність, що не вписується у загальноприйняті рамки, поведінка, думки, які не збігаються з думкою більшості, тощо.

Яскравими прикладами булінгу є словесні образи, навмисне неприйняття дитини до колективу, шантаж та навіть побиття.

"Успіхи у навчанні, матеріальні можливості та навіть особливості характеру можуть стати основою для булінгу. Крім того, жертвою булінгу може стати також той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно", – зауважують психологи.

Частіше за все люди, що цькують, вважають, що це смішно і в цьому немає великої проблеми чи трагедії, а також, що дорослі не будуть звертати на це увагу.

ЯК ВІДРІЗНИТИ БУЛІНГ ТА СВАРКУ МІЖ ДІТЬМИ

Булінг супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, дражнять, шантажують, б'ють, псують речі, розповсюджують плітки, бойкотують, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах.

У ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують та ті, хто спостерігають.

Якщо булінг відбувся, він може повторюватися багато разів.

КОГО ТА ДЕ МОЖУТЬ  БУЛИТИ ?

КОГО БУЛЯТЬ?

У групі ризику може опинитися будь-яка дитина, яка відчуває, що занадто вирізняється із загального кола своїх однолітків. Підґрунтям для глузувань може стати руде волосся, ластовиння, занадто високий або занадто низький зріст, вага тіла, особлива форма голови, носа, очей, рота, національність, фізичні обмеження. Успіхи у навчанні, матеріальні можливості або навіть особливості характеру теж можуть стати основою для булінгу. Крім того, жертвою булінгу може стати також той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно.

Всі ці риси не обов’язково, але можуть призводити до булінгу.

ДЕ БУЛЯТЬ?

Як правило булінг відбувається у шкільному просторі та в соціальних мережах.

Якщо зовнішніх проявів немає або вони неоднозначні, зверніть увагу на дев'ять найпоширеніших ознак:

Як зрозуміти, що ваша дитина піддається булінгу?

1. У дитини мало або взагалі немає друзів, з якими вона проводить час.
2. Боїться ходити до школи або брати участь у заходах з однолітками (гуртки, спорт).
3. Ходить до школи довгим «нелогічним» шляхом.
4. Втрачає інтерес до навчання або раптом починає погано вчитися.
5. Приходить додому сумна, похмура, зі сльозами.
6. Постійно відмовляється йти до школи, посилаючись на головний біль, біль у животі, погане самопочуття.
7. Має розлади сну або часті погані сни.
8. Втрачає апетит, проявляє тривожність, страждає від низької самооцінки.
9. Якщо дитину шантажують у школі, вона може почати просити додаткові гроші на кишенькові витрати, щоб відкупитися від агресора.

ЯК ДОПОМОГТИ  ДИТИНІ, ЯКЩО ВОНА ПІДДАЄТЬСЯ  БУЛІНГУ ?

Інколи діти стають жертвами булінгу. Вони соромляться про це говорити і часто звинувачують себе. Можуть відчувати себе безпорадними та вважати, що з ними щось не так. Придивіться до поведінки та настрою своєї дитини. Якщо ви помітили ознаки того, що вона стала жертвою булінгу:

1. У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.
2. Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
3. Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
4. Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
5. Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.
6. Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).
7. Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника.
8. Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.
9. Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.
10. Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.

ЯК ДІТИ – АГРЕСОРИ  СТАВЛЯТЬСЯ ДО БУЛІНГУ

Діти, які булять, не до кінця розуміють, якої шкоди та страждань завдають. Булери вважають смішними знущання над слабшою дитиною, а зустрічаючи схвалення зі сторони друзів-спостерігачів, відчувають себе сильними та дуже "крутими”.

Деякі діти булять, тому що самі постраждали від насильства (вдома, у спортивній секції, в іншій школі тощо). У таких випадках вони можуть виміщати свій біль через знущання і приниження слабших за себе.

Деякі діти булять, щоб ловити на собі захоплені погляди оточуючих, а відчуття переваги над іншими приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. У таких випадках справа нерідко доходить і до фізичного насильства.

ЯК ДОПОМОГТИ  ДИТИНІ, ЯКЩО  ВОНА  ВИЯВИЛАСЯ  АГРЕСОРОМ ?

Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу.

1. Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це".
2. Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.
3. Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".
4. Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.
5. Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.
6. Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.
7. Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.
8. Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.
9. Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.
10. Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.

ЯК  БАТЬКАМ  І  ШКОЛІ  ЗАПОБІГТИ БУЛІНГУ ?

Швидка та доречна реакція дорослих (батьків і вчителів) на ситуацію булінгу повертає дітям відчуття безпеки та захищеності, демонструє, що насилля не прийнятне. Саме тому, як тільки ви побачили або дізналися про булінг:

1. Негайно втручайтесь та зупиняйте насилля — булінг не можна ігнорувати.
2. Зберігайте спокій та будьте делікатними, не примушуйте дітей публічно говорити на важкі для них теми. Краще вести розмову наодинці, або в малих групах.
3. Уникайте слів жертва чи агресор — це призводить до стигматизації.
4. Не намагайтеся ставати на чийсь бік або викликати відчуття провини до того, хто потерпає від булінгу. Так ви закріплюєте поведінку жертви.
5. Пояснюйте, які саме дії є насиллям і чому їх необхідно припинити.
6. Не вимагайте публічних вибачень. Це може загострити ситуацію.
7. Допоможіть дітям зрозуміти, що таке булінг і як протистояти йому безпечно.
8. Спілкуйтеся з дітьми. Прислухайтеся до них. Знайте їхніх друзів, запитуйте про школу, розумійте їхні проблеми.
9. Заохочуйте дітей робити те, що вони люблять. Інтереси і хобі можуть підвищити довіру, допомогти дітям здружитися і попередити схильність до булінгу.
10. Показуйте приклад ставлення до інших із добротою та повагою.

ДО ЧОГО МОЖЕ  ПРИЗВЕСТИ  БУЛІНГ ?

Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

Ті, хто піддаються булінгу:

– втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;
– відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;
– втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;
– втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

Ті, хто булять:

– частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;
– частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.

Ті, хто вимушені спостерігати:

– часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;
– потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.
Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.

ВИ  ПОБАЧИЛИ З ДИТИНОЮ ПРИНИЗЛИВЕ ВІДЕО В СОЦМЕРЕЖАХ ?

Якщо ви побачили принизливе відео із своєю дитиною у соціальних мережах, вам слід спокійно та поступово зробити наступні кроки:

1. Поговоріть з дитиною. Скажіть, що ви не звинувачуєте її у тому, що відео потрапило до мережі (формування культури користування кіберпростором тема, якій слід приділяти багато уваги, але не в кризовій ситуації).
2. Запевніть дитину, що вона може вам довіритись і показати всі образливі відео та фото, як соромно б їй не було. Часто такий контент інтимного характеру, через що дитині важко про це говорити. Підкресліть, що вас зараз цікавить не їх вміст, а як їх вилучити з мережі.
3. Напишіть особистого листа до сервісу технічної підтримки соціальних мереж про те, що контент (вкажіть посилання) принижує права дитини, і ви вимагаєте його вилучити.
4. Покажіть дитині, що ви на її боці у цій складній ситуації.
5. Пояснюйте дитині правила безпечного користування соціальними мережами.

До кого звернутися в ситуації булінгу?

Діяльність  Національної дитячої «гарячої лінії»Національна дитяча «гаряча лінія» – для дітей та про дітей.

«Гаряча лінія» приймає дзвінки від дітей та від дорослих, чиї запити стосуються дітей.

Дитяча «гаряча лінія» функціонує за номером 0-800-500-225 (безкоштовний з мобільних та стаціонарних номерів телефонів по всій території України).

НАМАГАЙСЯ ЗБЕРІГАТИ СПОКІЙ. ТАК ТИ ЗМОЖЕШ ЯСНО МИСЛИТИ, А ТАКОЖ ПІДТРИМАТИ СВОЇХ БЛИЗЬКИХ!

Щоб захистити себе та свою дитину, важливо знати про можливі небезпеки та дотримуватися простих правил.

1. Завчасно зробіть фото всіх документів, які посвідчують вашу особу та особу дитини. Зберігайте копії цих документів у вашій електронній скринці, щоб мати до них доступ навіть якщо втратите телефон. 
2. Нікому не залишайте свій паспорт та документи дитини (під заставу, для «оформлення документів», реєстрації або з інших причин).
3. Довіряйте лише офіційним представникам влади, неурядових та міжнародних організацій або волонтерам приймаючої країни. Зазвичай вони одягнені у форму, мають бейдж або знаходяться в офіційних установах.  Не соромтесь попросити пред’явити документ, що засвідчує приналежність до організації.
4. Подбайте про те, щоб у кишені дитячого одягу була записка з інформацією про дитину (ім'я, прізвище, рік народження, ваші контакти, контакти інших близьких людей, медичні потреби, якщо вони є). Якщо дитина досить доросла, попросіть її запам'ятати цю інформацію.
5. Не залишайте дітей з незнайомими людьми, якщо вони не є представниками влади приймаючої країни або волонтерами. Залишати дитину можна лише в офіційних  спеціально призначених для цього центрах, які надають послуги з дозвілля, освіти або інші для дітей та їхніх батьків.
6. Зустрічайтеся з незнайомими людьми, якщо це потрібно, лише в громадських місцях. Попередьте знайомих про те, куди ви пішли та з ким маєте зустрітися.
7. Намагайтеся постійно перебувати в контакті з дитиною (тримайте за руку, не відходьте від візка), знаходячись у натовпі або у приміщенні з великою кількістю людей.  
8. Проговоріть з дитиною, як діяти, якщо вона загубилася: залишатися на тому місці, де це сталося; звертатися за допомогою лише до людей у формі; не панікувати; нікуди не йти з іншими дорослими, якщо вони не є представниками поліції або іншими людьми у формі (соціальними працівниками, лікарями тощо).
9. Користуйтеся лише офіційними джерелами інформації для отримання допомоги у країні призначення, а саме: офіційні сайти посольств та консульств України в країнах вашого перебування, їхні представництва у соціальних мережах, які обов’язково є верифікованими (синьою галочкою); міграційні служби та міжнародна організація з міграції; міністерства закордонних та внутрішніх справ; управління соціального забезпечення та страхування в країнах перебування. 

 Якщо ви або ваша дитина в небезпеці – телефонуйте 102 (якщо ви в Україні), звертайтеся до посольства/консульства України (якщо ви за кордоном) або телефонуйте за лінією екстреної допомоги в ЄС - 112

Рекомендації розроблено за участі експертів МВС України.

             Війна внесла свої корективи в життя кожного з нас. Мільйони українців покинули свої домівки, освітні заклади, роботу, власну справу та змушені були переміститися до відносно безпечних регіонів нашої країни. 

          Одним із найважливіших складників адаптації є адаптація внутрішньо переміщених дітей до нової школи.  Допомогти дитині інтегруватися в новий колектив, включити її в освітній процес, зменшити рівень стресу, не виділяти з-поміж інших учнів як «жертву», мотивувати вчитися – це велика частина роботи представників навчальних закладів. 

     Перед дорослими та дітьми ВПО постають щоденні виклики, які стосуються пристосування до нових умов життя. Як влаштувати дитину в заклад освіти, допомогти освоїтися, запобігти цькуванню в новому колективі — питання, які зараз надзвичайно актуальні.

        Юридична складова адаптації

Згідно із законом «Про освіту», батьки можуть обирати заклад, освітню програму, вид і форму здобуття дітьми відповідної освіти.

Зауважимо, що дитина ВПО має право навчатися в будь-якому закладі освіти за новим місцем проживання. Таким чином, відповідно до закону «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», органи місцевого самоврядування мають забезпечити влаштування дітей у дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади.

Для того, щоб оформити дитину до закладу освіти, її батьки чи опікуни мають бути зареєстровані як ВПО. Вони мають подати заяву в будь-якому зручному форматі (особисто, факсом, електронною поштою).

Документи, які потрібні для оформлення в заклад освіти:

• копія свідоцтва про народження дитини або документа, що посвідчує особу здобувача освіти (потрібно також мати оригінал документа);
• оригінал або копія медичної довідки за формою первинної облікової документації № 086-1/о «Довідка учня загальноосвітнього навчального закладу про результати обов’язкового медичного профілактичного огляду».

Якщо свідоцтво про народження відсутнє, то керівник закладу освіти зобов’язаний невідкладно поінформувати орган опіки та піклування за місцем проживання дитини чи розташування закладу освіти. Це має посприяти якнайшвидшому оформленню документа.

Серед поширених труднощів під час оформлення: загублені документи (про освіту, особисті результати навчання), або вік дитини не збігається з роком навчання (наприклад, вона пройшла програму екстерном, а підтвердження немає).

У такому разі законний представник дитини за наявності документів, що посвідчують особу, може надіслати заяву державному інформаційному підприємству «Інфоресурс», щоб отримати необхідні документи про освіту. Проте потрібно враховувати, що отримання результатів за такого алгоритму дій — тривалий процес.

Повне або часткове копіювання будь-яких матеріалів сайту, цитування, публікація їх анотованих оглядів допускаються лише з письмового дозволу редакції сайту Педрада

Разом усе можна подолати!

            Ситуація, в якій опинилися діти-переселенці, стала своєрідним професійним викликом для всієї педагогічної громадськості. Як швидко й оперативно ми зуміємо подолати труднощі, освоїмо те, чого не знаємо, навчимося самі і навчимо колег, залежить від нас самих.

         Лише спільні зусилля психологів, педагогів, методистів допоможуть створити умови для наших дітей, у яких вони почуватимуть себе в безпеці.

      Нині в нашій країні спостерігається небачене зростання інтересу до психології. Чим він викликаний? На чому ґрунтується? Часто, стикнувшись із сучасними проблемами, люди звертаються до психологів у пошуках виходу з найважчих ситуацій.

      Крім проблем внутрішнього світу, дорослі і діти переживають катастрофи, землетруси, воєнні конфлікти тощо. У період надзвичайних ситуацій, які викликають тривожний стан в особистості, важливою є підтримка психолога та соціального педагога. Природа такої роботи дуже інтенсивна, якщо працюєш із дітьми і підлітками.

      Моя багаторічна робота соціального педагога в школі ґрунтується на методах когнітивно-поведінкової терапії. Для роботи з дітьми - переселенцями  із зони АТО та їхніми батьками в Саксаганському районі міста Кривого Рогу я навчила всіх охочих і соціальних педагогів методів подолання різних типів стресу в дітей і підлітків.

      Специфіка роботи з дітьми військовослужбовців та ВПО  має певні особливості: головне для цих дітей мати почуття безпеки, тож важливо його створити. У роботі соціального педагога на першому місці має бути вміння отримувати інформацію безпосередньо від клієнта й уважно його вислухати. В основі роботи лежить повага до дитини. Адже дитина має право знати, що все, що з нею відбувається, що її стан – це нормальна реакція на стрес.

      Якщо реакції неприємні для дитини, то наше завдання – дати дітям навички позбавлення цих реакцій. У результаті роботи з соціальним педагогом спогади про минуле в дітей залишаються, але зникає почуття страху. Як же жити без згадування про минуле? Це неможливо.

      Суть занять із дітьми полягає в тому, щоб вони думали про щось більш важливе, ніж про страхи. На заняттях навчаємо дітей технік релаксації, оскільки людина не може бути перелякана і розслаблена водночас. Дітям пропонуємо модель самодопомоги, учимо вимірювати рівень тривоги. Такі  заняття дають значний терапевтичний ефект.

      Діти з посттравматичним розладом часто відмовляються від улюблених речей і занять. Соціальні педагог розставляє акцент, щоб наблизити дітей до їхніх улюблених занять, оскільки раніше вони не могли займатися ними протягом місяців.

Важливо роз’яснити дітям, що їхньої провини в подіях на Сході України немає.

      Діти, які переїхали до Кривого Рогу із зони окупованих територій і позбавлені безпосереднього контакту з рідними і старими друзями, які виїхали в інші держави, часто відчувають внутрішній конфлікт.

      Зовнішня поведінка дітей проявляється в низькій адаптації, поганому сні, дратівливості, замкнутості, слізливості. А які думки виникають у дітей?Про що думають діти, коли засинають?У дітей можуть бути нічні кошмари, вони згадують їх удень. Одна з цілей роботи психолога та соціального педагога – допомогти дітям організувати здоровий спосіб навчання.

      Діти не розповідають про свої переживання. Причини різні: занадто боляче; не вистачає слів зрозуміти, щоб висловити те, що відбувається; почуття та емоції суперечливі; почуття провини; боязнь бути незрозумілими; страх втратити контроль над своєю поведінкою.

      Історії, які розповідають діти, - серйозні. Під час розмови з дітьми можна наводити лише такі життєві приклади, з якими діти можуть порівнювати власний досвід. Можна говорити з дітьми весело про жахливі речі. Діти можуть навчитися вправ, спрямованих на самокерування своїми емоціями, треба їм лише говорити більш дохідливо, що вони не можуть зупинити конфлікт на Сході України.

      Під час конфліктних ситуацій у країні діти, як і дорослі, можуть неодноразово бути  свідками подій, що травмують психіку. Вони можуть бути свідками пострілів, артилерійських обстрілів, руйнувань рідного міста, села або навіть їхніх будинків, дач. Вони можуть бачити поранених або вбитих. У дітей можуть бути тяжкі втрати, вони можуть бачити, як отримують поранення або як умирають члени їхніх сімей, друзі. Можливо, хтось був змушений стати солдатом. І тоді вони на власні очі бачили важкі життєві картини.

      Робота з дітьми, які пережили трагічні моменти в житті, підводить нас до питання, як такий досвід змінив емоційний стан, поведінку і світогляд дитини. Діти лякаються гучних звуків, вибухів петард, салютів, стають плаксивими й ображаються через дрібниці. У їхній поведінці спостерігається занепокоєння і тривога, дратівливість, розсіяна увага в школі. Майже у всіх дітей виникають проблеми зі сном.

      У своїй роботі педагоги нашої школи з дітьми військовослужбовців та ВПО  використовують професійний досвід, залучають їх до активного життя класу та школи, дають можливість швидше адаптуватися і знайти друзів.

      Щотижня вчителі разом із практичним психологом та соціальним педагогом збираються, щоб поділитися методами роботи і проаналізувати підсумки роботи з дітьми. Завдання класного керівника полягає в тому, щоб створити такі взаємини в колективі, щоб дитина дорожила ними. Учителі початкової школи розповідають, що на початку навчального року діти, які прибули, були замкнуті, із часом вони стали м’якше і спокійніше, почали відвідувати різноманітні гуртки та заняття танцями.

      Завдяки цілеспрямованій роботі діти – переселенці пройшли успішно адаптацію і подолали плаксивість.

      Діти почувають себе краще, коли бачить, що дорослі створюють атмосферу поваги й моралі. Якщо демонструвати повагу до дітей і послідовність у своїх взаєминах із ними, то це приводить до виникнення довіри в дітей. Це дуже важливо для того, щоб діти виробили позитивні почуття до свого оточення і власного майбутнього. Поки політична ситуація складна – важко організувати психологічну допомогу так, як ми це розуміємо.

      Ми вчимо дітей бути добрими. Вони набувають  почуття гордості за те, що вони упоралися зі складною ситуацією, яка сталася в їхньому житті.

      Цілі занять цих груп: нормалізація дитячих реакцій, поліпшення середовища, відновлення картини світу дитини, подача інформації про події у світі, стратегія допомоги батькам, інформування батьків про роботу в дитячих групах, зв'язок батьків зі шкільними та районними службами. Під час таких занять батьки повинні набути навички надання допомоги дітям у використанні релаксаційних технік, відновленні щоденних справ, плануванні їхньої діяльності з дітьми, регулюванні свого емоційного стану і дітей.

      Основна (важлива) робота батьків –уміння слухати і чути дітей, коли вони говорять про свої стани, страхи, розповідають сни. На заняттях батьки діляться своїми думками щодо допомоги дітям, знахідками та проблемними питаннями. Ці обговорення дуже цінні, оскільки сприяють подоланню напруженості в батьків, згуртовують їх, деякими батькам важко слухати те, що розповідає дитина, і в таких випадках потрібен фахівець.

      Не всі батьки готові до одкровень дитини; бояться, що дитина ще більше «впаде» в травматичний стан, самі «замкнуться» на цих переживаннях; не знають, що відповісти дитині; занадто стомлені роботою; у них немає часу на розмови; переконані в тому, що ці розмови нашкодять дітям. Відзначу, що часто батьки забувають винагороджувати дітей за старання добрим словом, поглядом, увагою. А маленьким дітям це дуже важливо. Що старше дитина, то більше запитань, підліток поінформований набагато більше через засоби масової інформації. Якщо дитина достатньо доросла – дорослою має бути й відповідь на її запитання.

      Педагогічний колектив нашої школи співпрацює з цими фахівцями щодо психолого-педагогічного супроводу дітей та підлітків, визначення подальшої освітньої долі дитини. Нині спільними зусиллями всіх фахівців у місті, районі і нашої школи, використовуючи сучасні методи коригування стресових станів методами когнітивно-поведінкової терапії, розробляємо корекційну програму для занять із дітьми і підлітками військовослужбовців та ВПО, метою якої є створення умов для психологічної адаптації до нового життя. Проблема адаптації до нових умов навколишнього середовища є однією з найактуальніших у сучасній педагогіці і психології.

      Тож давайте об’єднаємо зусилля і допоможемо тим, хто цього потребує!

      У педагогів виникла необхідність пояснювати дітям, що відбувається, як реагувати на конфлікти між дітьми, що розгортаються, як втриматися від надання оцінок, як не нашкодити дітям, а навпаки – бути корисними.

      Варто знати, що як би дітей не оберігати від інформації, вона до них буде надходити, оскільки діти відвідують дитячі садочки, школи, спортивні секції та гуртки і мають змогу спілкуватися з однолітками та отримувати від них новини чи іншу інформацію.

      Тому краще за все, якщо дорослі будуть самостійно інформувати дітей, при цьому враховуючи вікові особливості спілкування.

Основною допомогою в надзвичайний ситуаціях для дітей є:

      • відповідна до віку фактична інформація;

     • зрозумілі, відкриті пояснення того, що відбувається і, буде потреба повертатися до цієї розмови не один раз;

      • допомога у висловленні своїх почуттів через розмову, гру, малювання тощо;

      • дитина може потребувати поради, як реагувати на запитання інших дітей (наприклад, якщо хтось із батьків постраждав чи загинув, чи, можливо, через інші обставини);

      • відпочинок, заняття улюбленими справами, що викликають задоволення;

      • загальна підтримка як у сім’ї, так і в навчальному закладі;

      • знайомий звичний розпорядок дня для відновлення відчуття спокою;

      • регулярні запевнення, що все буде добре, що близькі люди піклуються і дбають про безпеку.

      Діти молодшого шкільного віку продовжують відображати у грі все, що відбувається навколо. Політичне протистояння, яке тривало декілька місяців відразу ж було відображено в рольових іграх у школах та дитячих садках. Гра для дітей – це можливість впоратися з ситуацією, яка вже склалася чи може мати місце. Гра для дитини – це дуже важлива «робота». Але робота особлива, вона одночасно приносить задоволення, розвиває та навчає, вводить у суспільство. У грі діти моделюють доросле життя і його конфлікти та відображають суспільні конфлікти. Діти в одну й ту ж саму гру будуть грати стільки разів, скільки їм потрібно. Вони самі розподіляють, хто яку роль гратиме і добре орієнтуються в правилах, які створюють. З часом активність та актуальність гри буде знижуватися, і діти перейдуть до нової гри.

      Педагог може обговорити з дітьми ситуацію, яка склалася, ретельно добираючи слова. Будь-яка інформація повинна бути подана дитині, але у відповідності до її віку та рівня розвитку. Надлишок відомостей може залякати дитину і викликати страх та почуття беззахисності. У той же час додаткова інформація допоможе дитині зрозуміти, що відбувається насправді. Педагог може залучити дітей до обговорення, щоб вони самі донесли власні думки та почуття. У будь-якому разі не потрібно ділитися з дітьми різними необґрунтованими чутками чи недостовірною інформацією.

      Дитячий та підлітковий психолог Вольфганг Єльзнер (Wolfgang Oelsner) вважає, що дітям важливо розповідати про те, що відбувається, і як ці події тлумачать.

      «Протест – це можливість сказати «ні», бути проти чогось, що і потрібно передати. Цьому дітям потрібно навчитись, тому що, говорячи про протест, ми даємо дітям розуміння, що в них є право вести дискусію, що вони можуть заперечувати те, з чим не згодні».

      Матіас Кьорніх (Matthias Kornich), відома німецька журналістка, вважає, що дітям потрібно розповідати про акції протесту і наводить приклад, яким чином це можна робити.

      «Влада міста вирішила знести дитячий майданчик, тому що його утримання дорого обходиться місту. У мешканців міста є тільки одна можливість попередити це: вони виходять на акцію протесту, яку висвітлюють усі місцеві ЗМІ. Після цього мер міста просто вимушений же раз замислитися і провести перемовини з учасниками акції: дітьми та їх батьками».

Доцільно знати та використовувати в розмові з дітьми на тему ситуації в країні правильні слова та вирази. До правильних слів та виразів належать ті, які не є оціночними, не несуть погрози і не навіюють страх, а просто констатують сам факт подій.

      Не можна бути впевненими, що всі діти в класі займуть однакову позицію до того, що відбувається, бо вони мають сім’ї і на їх світобачення впливає позиція членів сім’ї. Щоб раптом не спровокувати конфлікт у класі, це потрібно враховувати.

Доцільно заздалегідь обмірковувати, як саме ті чи інші завдання можуть вплинути на дітей, чиї батьки або родичі брали участь чи постраждали, або навіть загинули внаслідок конфліктних подій.

      Непотрібно наполягати на тому, щоб завдання, пов’язані з сім’єю, виконувались у строгій відповідності зі заздалегідь встановленими правилами. Потрібно мати гнучкий та творчий підхід, і не обов’язково оприлюднювати результати виконання таких завдань усім учням класу.

      Доцільно обговорювати зі шкільним психологом чи соціальним педагогом можливість створення групи взаємодопомоги для дітей, які цього потребують. Залучення до цієї роботи фахівців з організацій, які займаються допомогою дітям та сім’ям та мають досвід у ведені таких груп.

      Непотрібно думати, що всі діти однаково відреагують на якусь травматичну подію. Різні діти на одну і ту ж саму подію прореагують по-різному. На це буде впливати попередній досвід реагування на травмуючі події, рівень розуміння дитиною того, що відбулося і відбувається, чи була надана підтримка та допомога раніше, чи мала дитина дорослого, якому могла б довіряти.

      Доцільно обговорювати з батьками можливі реакції дітей на події, тривоги та страхи у зв’язку з ними та як це відображається в поведінці дитини. Серед дітей у класі можуть бути ті, хто втратив батька чи матір через події в державі. Такі діти можуть переживати втрату і в такий період у них може знизитись успішність, можуть бути складнощі з концентрацією уваги, пригнічений емоційний стан.

      Непотрібно навішувати на таких дітей ярлик «проблемна» дитина. Важливо побачити в ній особистість, яка реагує на перенесену втрату.

      Варто робити все для того, щоб усі діти в класі знали про те, що в якоїсь дитини постраждали чи загинули батько чи мати, і тактовно підходити до обговорення такого питання. Якщо втрати в класі обговорюються, – це дає можливість навчатися дітям висловлювати співчуття і дбайливо ставитися до тієї дитини, яка втратила когось із батьків.

      Недоцільно ігнорувати дитячі зауваження або конфлікти, пов’язані з втратами близьких людей. Краще демонструвати дітям розуміння та повагу до почуттів інших людей, вчити дітей тому, що кожна людина має невід’ємну Дольто (дитячий аналітик) писала «…треба зробити так, щоб дитиною керував не страх, а почуття свободи, коли один повинен бути відмінним від іншого, люблячи інших, хто, у свою чергу, з любов’ю ставиться до нього, при цьому кожний терпляче приймає індивідуальні та сімейні особливості іншого».

      Доречно вміти розпізнавати ознаки, які вказують на те, що дитина переживає втрату або має депресивні прояви. У разі необхідності потрібно повідомити тих близьких, які опікуються дитиною, щоб вони мали можливість підтримати її.

      Підтримуючи звичний шкільний розпорядок, вчитель допомагає дітям відчувати безпеку, а також те, що є речі, які залишаються звичними. Підготовка до певних шкільних подій також може продовжуватися. У періоди великих хвилювань батьки можуть не дозволяти дітям ходити до школи, в принципі батьки мають право залишити дитину вдома, але повернення до звичного життя допомагає дитині зміцнити почуття безпеки та здатності керувати своїм життям. Підтримка звичного способу життя дуже позитивно діє на дитину та є для неї доказом власної безпеки та стабільності.

Учителю потрібно бути уважнішим до дітей, адже деякі з них можуть демонструвати ознаки стресу. Ці ознаки не варто залишати без уваги, а краще звернутися за допомогою до фахівців.

      У періоди надзвичайних ситуацій, які викликають багато тривоги та не мають остаточного вирішення, певний час особливо важливою є різнобічна підтримка дітей.

        Діти-переселенці – діти, які потрапили в складні життєві обставини

      Останнім часом дуже часто можна чути, як українців, які змушені були змінити місце проживання внаслідок чи то анексії Криму чи військовим діям на Донбасі називають біженцями. Однак, слід зауважити, що вони не є такими. Почнемо з того, хто такий біженець. «Біженець – особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань,або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань». Таке визначення дає нам Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

      Отже, ці особи відносяться до категорії внутрішньо переміщених осіб, або ще вимушених внутрішніх мігрантів. Таким чином, особи із сім’ями підпадають під статус сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Відповідно до наказу головного управління освіти і науки Київської обласної державної адміністрації від 14.02.2011 № 53 «Про Порядок виявлення та здійснення заходів щодо підтримки дітей, які опинились в складних життєвих обставинах» до переліку таких обставин відноситься:

-       перебування дитини в екстремальній життєвій ситуації (в зоні міжетнічних чи міжрелігійних конфліктів, аварій, катастроф, збройних конфліктів) тощо.

Відповідно до вище згаданих нормативно-правових документів адміністрація закладу освіти здійснює облік цих сімей та скеровує здійснення їх психолого-педагогічного супроводу.

Чому дітям часом важко спілкуватися? Багато дітей не звикли розповідати дорослим про те, що вони відчувають, і на це можуть бути різні причини. У багатьох дітей може бракувати досвіду говорити про себе, і вони просто не знають слів, якими могли б описати, як і що вони відчувають. Дітям, які зазнали тяжких випробувань, зазвичай важко про них говорити. Вони бояться, що деякі почуття будуть сильніші за них. Діти, які дуже гостро відчули ворожнечу, можуть бути підозріливими, вони можуть не бажати спілкуватися тому, що побоюються, що їх за це будуть сварити. Деяким дітям буває соромно від того, що сталося. У такому випадку варто дуже тактовно запрошувати дітей до діалогу.

Діти почувають себе краще, коли бачать, що дорослі створюють середовище, в якому є повага та моральність. Якщо ж демонструвати повагу до дітей та послідовність у своїх відносинах з дитиною, то цим дорослий доводить, що йому можна довіряти. Це дуже важливо, бо інакше діти не напрацюють позитивних почуттів до свого оточення і до свого майбутнього. Інколи можна допомогти, просто вислухавши дитину.

Так може трапитися, що до класу потрапить дитина, сім’я якої переїхала з Криму. Така ситуація сама є доволі травматичною як для сім’ї, так і для дитини, оскільки до цієї події вони не готувалися заздалегідь і рішення довелося приймати швидко. Що може робити педагог, щоб допомогти дитині адаптуватися до нового класу, школи та оточення?

Вчитель може запропонувати учням свого класу познайомитися з новим однокласником. Щоб вони мали змогу розповісти про свій клас, школу, район чи місто. Дали можливість і дитині розповісти про себе та своє місто чи свій край, про особливості традиції, культуру та інше.

Педагог може спонукати дітей, щоб вони написали про себе, про місце, звідки вони прибули, і про теперішні обставини життя, вели такий щоденник або клеїли вирізки в альбом чи картинки про самих себе (така «Книга про історію життя»). Такі автобіографічні прийоми допомагають розвивати розуміння складних обставин та почуттів. Діти молодшого віку можуть малювати малюнки і разом з дорослими називати їх.

Перехід до нової школи може викликати почуття страху в дитини та розгубленість. Дитина може трохи справлятися з ними на уроках, а от на перерві почувати себе самотньою, бо ще не встигла знайти/зустріти друзів. Тому важливо мати місце, де дитина може побути на самоті, якщо не хоче брати участь в іграх інших дітей на майданчику. Поступово варто допомагати дитині інтегруватися в шкільний колектив.

Залучення дітей до активного життя класу та школи дасть можливість скоріше адаптуватися та знайти друзів.

Педагоги є головним джерелом підтримки для дітей, і їм варто піклуватися про своє психічне здоров’я. Якщо з якихось причин педагогу складно спілкуватися з дітьми щодо травмуючих подій, то можна попросити про допомогу шкільного психолога чи соціального педагога. Важливо не залишати дітей без допомоги та підтримки дорослих, які, в першу чергу, повинні бути в змозі її надавати.

Потрібно підтримувати віру в дитини, що ситуація вирішиться на краще. Згадується герой Роберто Беніньї з фільму «Життя прекрасне», який допомагав своєму синові пережити перебування в концтаборі. Мине час, і замість розпачу та печалі прийде розуміння та досвід.

            Саме підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або травматичних подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу в дітей. Прислухаючись до того, що відбувається, батьки можуть знайти шляхи допомогти дитині впоратися зі своїми почуттями.

Якщо батьки можуть бути разом з дітьми, дітям набагато легше. Дорослі, які можуть говорити з дітьми про події і сприймати їх почуття, допомагають дітям пережити травматичний стрес з меншими втратами.

Загальні рекомендації для батьків, які живуть на кризових територіях у стані соціальної та політичної напруги:

Потурбуємось про тіло:

• намагайтесь якомога менше змінювати звичний ритм життя дитини;

• побільше сну, відпочинку, позитивних вражень;

• організуйте можливість дитині для «розрядки» напруги – заняття спортом, танцями, рухливі ігри;

• харчування – може бути частим і маленькими порціями, не примушуйте дитину їсти, якщо вона не має апетиту. Харчування може бути легким і корисним (фрукти, овочі, соки);

• дитині (і вам також) необхідно побільше пити (вода, солодкий чай, компот, сік, морс);

• не відмовляйте дитині у солодкому. Неміцний чай із цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні емоції, почуття безпеки та стимулюють роботу мозку;

• не бійтесь зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги;

• теплий душ або ванна також допоможуть зняти зайву напругу.